Наші в Словаччині: «Бог працював з нами, як з командою»

Закінчилась поїздка молоді з Ужгородської Церкви Живого Бога до Словаччини

З 21 по 31 жовтня молодь із нашої церкви разом з двома лідерами — Лєною Молнар і Анною Шамшурою — брали участь у міжнародному проекті для християнської молоді під назвою «Мости майбутнього», що проходив у м.Гуменне, Словаччина. Сподіваємося, що це не останній проект, у якому брала участь наша церква, і що більше наших молодих людей зможуть у майбутньому бути частиною подібних акцій.
Усе почалося з того, що на кордоні нам довелося стояти, з незалежних від нас обставин, незвичайно довго. Наша компанія (група з 8 чоловік з однієї країни й з однієї церкви, але проте, більш, ніж не схожих один на одного) спочатку трималася бадьоро й оптимістично, але незабаром на обличчях стали читатися непевність і втома. Не пам'ятаю, чия це була ідея дістати ноутбук (слава Богу за сучасні технології), але вже незабаром ми стрибали, співали й танцювали під диск прославлення, чим немало зацікавили чергу з близько 150 чоловік. Пройшло зовсім мало часу, і наші сусіди вже відкрито спостерігали за нами, прислухалися до слів наших пісень, обговорювали їх, а найбільш сміливі пританцьовували разом з нами. Словом, кордон ми перейшли весело. Веселощі наші не закінчилися й по той бік кордону. Уже на словацькій стороні, чекаючи людей, які повинні були приїхати за нами, ми стали в коло й ще довго співали різні дитячі пісеньки, більшість із яких я чула вперше. Все це відбувалося на стоянці для каміонщиків. На наші голосні вигуки й сміх з кабін вийшли два хлопці, які виглядали явно здивованими. Ми їм розповіли, хто ми й куди їдем, чим їх дуже зацікавили. Через кілька годин ми змерзли й зголодніли і гадали, що за нами вже ніколи не приїдуть... Їхали ми ще хвилин 40. Коли ж в'їжджали в нічне Гуменне, то дуже слабко уяввляли, що нас тут чекає, і що буде робити Бог протягом наступних 10 днів.




• Загальне фото. Тут усі встигли подружитись...

Міжнародний проект, у якому ми брали участь, організовував пастор Радован Микула, чудесний юнак з Кошиць, що служить пастором церкви в Требішові. Попередній проект проходив у грудні минулого року, і в ньому також брала участь молодь із нашої церкви. Багато з людей, включаючи пастора Радо потім говорили, що проект жовтня 2006 року дуже відрізнявся від усіх попередніх проектів. Учасниками нашого проекту стали молоді люди віком 15-33 років з 5 країн - України, Росії, Словаччини, Чехії й Північній Ірландії (наші старі друзі із церкви пастора Пола Бреді). Керівниками проекту були пастор Радо і Мартіна (наш словацький ангел-хоронитель). Нам дуже допомагали молоді люди й пастор Яро із церкви в Гуменне, що служила базою нашого проекту. Ми б ніколи не змогли зробити нічого з того, що ми зробили, якби не їхня посвята, терпіння, жертовність, любов.




• Заняття в одній зі шкіл Гуменного.

Вони показали нам приклад служіння іншим країнам і іншим церквам, і я сподіваюся, що в наших молодих людей буде шанс послужити так само, коли гості наступного разу приїдуть до нас.
За 10 днів програми ми здійснили багато чого. Ми проповідували й свідчили, співали й танцювали, молилися й спілкувалися. Ми провели презентацію нашої країни, підготували сценки й пісні. Якби запитати учасників проекту, я думаю, що кожен з них згадав би «свій» найяскравіший момент. Однією із цілей проекту була євангелізація, і ми мали можливість ділитися нашою вірою в школах, училищах і на концертах.




• Ромські діти теж почули Добру звістку від молодих служителів

Кожен з нас міг служити й практично застосовувати все те, чому нас навчили в наших церквах. І це було вражаюче.
Для мене найпотужнішими були моменти, коли щоранку всі 5 команд збиралися в залі для зборів і разом шукали обличчя Господа. Щоранку поклоніння вела інша команда, щораз словом ділилися різні люди, але найбільш вражаючим було те, що якими би різними ми не були, у ці моменти ми були єдині, 5 команд ставали однією. У нас була одна віра, один дух і одна мета.




• Серйозним бути весь час так важко!.. Аня Шамшура та маца

Ми всі вчилися розуміти й приймати один одного, почувати співчуття до тих, хто ще не пізнав любові Бога й краще пізнавати «своїх». Для мене було величезним задоволенням бачити, як Господь діяв у життях нашої молоді, відкривав їм нове про Себе, навчав і скеровував їх. Я вірю, ми всі пізнали один одного краще, і в майбутньому не втратимо те, що ми набули. Сподіваюся, що дружба між 5 країнами надалі буде тільки зміцнювати й зростати. І я знаю, що Господь прославиться в наших життях і благословить наші церкви й наші країни. Тому що, як каже Його Слово, Бог посилає Своє благословіння туди, де є єдність.
Учасниками проекту від ЦЖБ Ужгород стали
Олена Молнар, Неля Перебзяк, Сільва Лупір, Христина Волинець, Іра Клим, Катя Остапенко, Альбіна Федоренко та Анна Шамшура.
Аня: — В гостях добре, а вдома – краще. Для мене найбільшим чудом у цій поїздці було бачити те, як Бог працював через наших дівчат. Знаю, що після цього вони вже ніколи не будуть такими, як були до поїздки.
Альбіна: — Дивовижно було бачити у цій подорожі те, як молодь з різних країн з різними звичками і різним менталітетом може разом, спільно славити Бога і працювати на Його Царство. Цікаво було дізнатися, як проходять зібрання та молодіжні служіння в інших церквах, для мене це був справді класний час!
Неля: — Коли ми приїхали до Словаччини, то навіть не підозрювали, наскільки сильно буде рухатись через нас Бог. Це був дуже хороший час для спільного прославлення Бога та для нових знайомств.
Христина: — Нас дуже гарно прийняли в Словаччині і але дорога туди була для нас досить довгою. Чекаючи людей, які повинні були нас забрати, ми згадали усі відомі дитячі пісні, які коли-небудь співали, познайомились із каміонщиками, розповіли, куди і доля чого їдемо. І коли вже від’їжджали, то хлопці висловили сподівання, що знову з нами зустрінуться.
Сільва: — В Ужгороді я багато молилася за цю поїздку. І коли ми були вже там, то зрозуміла, що потрапила саме в той час, коли Бог працює з людьми. Люди, які приходили на наші євангелізації, не хотіли відпускати нас після концертів і вигукували: «Ще! Ще!».
Лєна: — Щодня в нас було два великих концерти, які робила кожна команда. Крім того кожна команда щодня відвідувала школу (це було щось схоже на наше ПТУ). Цікавим було те, що ми прийшли в ту школу просто зі свідченнями зі свого життя і варто було побачити їхні обличчя. Це була Божа робота. Загалом, усе, що робилося протягом усіх цих 13 днів – ми не можемо ані найменшої долі присудити собі. Кожного дня ми отримували Слово, що Він прославить Самого Себе. Бог дуже сильно працював з нами, як з командою.1