Ромська Церква. 20 років

Саме у далекому 1984 розпочалась проповідь Євангелії закарпатським ромам

На початку грудня минуло 20 років, як Сергій Балюк, тоді ще молодий християнин з Червонограду, за велінням Божим прийшов проповідувати Слово Боже закарпатським ромам. Проповідувати Благу вістку в Радянському Союзі у ті часи було заборонено, це загрожувало ув’язненням, чимало знайомих дивились на молодого хлопця як на людину несповна розуму. Всі логічні аргументи й доводи вказували на безглуздість такого вчинку: поїхати в чуже місто, та ще й у циганський табір, щоб розповідати там про Бога... Але він поїхав. Цигани радо прийняли молодого, худощавого проповідника. Перші їхні зібрання проходили в тісній і темній циганській хатині, в хаті була задуха, але очі у всіх горіли незвичайним вогнем... Сьогодні Мукачівській ромській Церкві Живого Бога – 20 років і вона чимось нагадує Мойсея, що піднявся і повів свій народ за Господом. Адже саме з цієї церкви пішли перші ромські місіонери по таборам Закарпаття з проповіддю Євангелія.

Наша розмова сьогодні — з Сергієм Балюком, єпископом Об’єднаної Християнської Церкви Живого Бога. Розмова про ромів тоді і сьогодні.
— Я радий, що Бог зміг мене використати. Рівно 20 років тому я прийшов у мукачівський ромський табір, щоб проповідувати Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа. Час минув дуже швидко. У 1984 році мені було 22 роки. Михайло Горбачев починав перебудову, а Бог починав перебудову в серцях циган. Думаю, в житті кожної людини є щось таке, що вона повинна зробити. Якщо б я в житті більше нічого не зробив, а тільки проповідував Євангеліє в циганському таборі, і звідти проповідь Євангелія пішла в інші табори, не тільки по Закарпаттю чи Україні, а й за їх межі, то я був би вже щасливий. Сьогодні я бачу, як піднімається нове покоління служителів та молоді серед циган, щоб далі нести проповідь Євангелії Ісуса Христа.
До циган прийшло не тільки спасіння. З ними робиться велика соціальна робота. Там, де ми будуємо молитовні будинки, люди можуть збиратись разом, молитись, це місце стає свого роду культурним осередком. Там організовуються школи, їдальні для дітей та дорослих. В цих, можна назвати їх християнськими культурними центрами, проходить і медогляд. І вже десь у 8 циганських таборах діють такі центри.
Проповідь Євангелії піднімає людину. Бог створив людину як вінець свого творіння. Бог полюбив людину і віддав за неї Ісуса Христа. Ми сьогодні бачимо навіть національне піднесення серед циган. Раніше їх ніхто серйозно не сприймав, але зараз вони дедалі частіше починають брати участь у суспільно-громадському житті України, зокрема на Закарпатті. Це також позитивний крок і я вірю, що серед них піднімуться ще більше людей, які захищатимуть свої інтереси і права.
— Така велика робота проробляється лише серед ромів Закарпаття, чи Ви знаєте й інші регіони з подібним спрямуванням?
— Справа в тому, що на Закарпатті концентрація ромського населення є найбільшою на Україні. В Мукачеві — найбільший ромський табір на Закарпатті, в ньому проживає до 5 тисяч ромів. Далі за величиною йдуть ромські табори Берегова, Ужгороду, Іршави та Сваляви. Поза межами України добре ведеться робота з ромами в Угорщині, там, до речі, цигани навіть представлені в Парламенті держави, в Словаччині.
— Яке Ваше бачення подальшої роботи з ромами?
— Подальше бачення — це проповідь Євангелія в кожному циганському таборі, щоб у кожному таборі були християни, була Церква і через Церкву щоб піднялось національне відродження, пропагування здорового способу життя, освіта, культура. Щоб серед них піднімались їхні лідери, які вестимуть свій народ далі.
— Чула, що роми легко і з радістю приймають Євангеліє, але згодом їм важко з ним жити і вони відступають. Чи так це і як можна цей фактор подолати або обійти?
— Цигани — дуже темпераментний і емоційний народ. Вони швидко відгукуються як на проповідь Євангелія, так і щось погане. Це потрібно розуміти і з цим потрібно рахуватися. Але прийнявши в своє серце Христа вони навіть якщо відступили від Нього, то потім все одно повертаються в Церкву. З іншого боку, їм не так просто духовно зростати, тому що багато з них не вміють читати та писати, не мають відео- та аудіокасет і тому їх духовне зростання повільне. Не останню роль в цьому відіграє їхня бідність: вони не мають де заробити гроші, тому ходять і просять, займаються якимись народними промислом. Але свобода – це не статичне поняття. Свобода – як життя: за нього постійно потрібно боротись. Одні наші клітини народжуються, в той час як інші – відмирають. Багато людей вважають, що Америка вільна країна і свобода там уже завойована. Але будучи в Америці, я помітив, що американське суспільство перебуває в постійній боротьбі за свою свободу. Там, де за неї борються, там є свобода, там, де борються за життя, там є життя. Так само і в християнстві: якщо ти щодня борешся за Христа, Який живе в твоєму серці, то Він житиме в тобі весь час. Якщо ж твоя боротьба припиняється, то ти помреш – відійдеш від Бога. І це стосується не лише циган, а й будь-якої людини будь-якої національності. Коли ти борешся – ти християнин, припинив боротись – ти відпав.
— Роми це розуміють?
— Так, вони це бачать на своєму житті: тільки-но припинили боротись, як почали програвати. Інколи ми не цінуємо того, що маємо і лише коли втратимо це, то починаємо розуміти його цінність.
— Який відсоток сьогодні в ромських церквах молоді і старшого покоління?
— 50 на 50. Є багато молоді і активне старше покоління. Звичайно, молодь сприймає Євангеліє значно краще і працювати з ними легше, аніж зі старшими. Вони більш гнучкі до змін. Але для Бога немає проблем у роботі з людьми: чи молодий, чи старий, з Богом він так само змінюється.
— Проповідники-роми і проповідники-українці. Кого більше сьогодні в ромських таборах та церквах?
— Для того, щоб проповідувати циганам, потрібно мати благодать від Бога. Якщо пастор, проповідник її не має, то цигани його не сприймуть. Сьогодні в циганських таборах самі цигани служать циганам. До них приїжджають гості-українці, але в більшості сіл цигани служать циганам.
P.S. В суботу, 4 грудня, в молитовному будинку, що стоїть сьогодні посеред мукачівського табору, пройшло святкове зібрання з нагоди цього серйозного ювілею. На святкове зібрання прийшла ледь не вся ромська мукачівська Церква. Приїхали привітати ювілярів і брати з Мукачева, Ужгорода, Виноградова, Королева, з сіл Баркасово, Чорнотисово, Яноші. Зичили багато найкращого, та найбільше — триматися Бога ще сильніше, ніж будь-коли. А Сергій Балюк, що був почесним гостем на цьому зібранні, від розчулення та спогадів не міг стримати сліз...Юлія Личко