Сіль землі

Кілька слів про мотиви, справжні цінності, покликання і призначення


Мирослав Герич, член Церкви Живого Бога м.Ужгород — знайомий читачам «Сходів» автор. Цього разу ми представляємо його новий матеріал, який вражає своєю глибиною. Надихнула автора на його написання тема конференції «Світло світу, сіль землі», яка відбулася нещодавно у Мукачеві.

Рік 1620... До берегів американського континента з Англії наближається корабель «Мейфлауер». На його борту — більше ніж сто протестантів-колоністів, відомих як «Пілігрими»...
Про що це: «дела давно минувших дней, преданье старины глубокой»? Чи важить ця подія сьогодні більше, аніж просто історичний факт? Сучасника (особливо українця!) не надто здивує прагнення потрапити в Америку: уяву багатьох приємно хвилює перспектива потрапити туди, де держава, по суті, є не декларацією, а практичною реальністю; не класичним «засобом насильства», а гарантом самореалізації особистості. Магнетизм американської ідилії діє навіть на деяких християнських лідерів — і от пасторство, ба навіть єпископство обмінюється на так очікуваний статус біженця.
У подібних мотиваціях важко запідозрити віруючих пилигримів початку XVII століття. Полишивши облаштований Старий світ, з вірою в Христа вони йшли у далеко не гостинне оточення. До речі, це рішення коштувало їм не тільки комфорту: за подорож було сплачено реальними грошима — 7000 фунтів, взятими в борг у Лондонської компанії купців; емігранти своєю працею повинні були повернути борг купцям, допомагаючи їм у розвитку рибної промисловості. Ні, це не були пройдисвіти-авантюристи або ж втікачі-злочинці. Намагаючись зберегти свої переконання внаслідок гонінь, будучи біженцями не по анкеті і покладаючи свої життя на Господа, вони здійснили цей крок віри (і моя думка, що саме їхня глибоко християнська сутність стала запорукою благословіння Америки). Тут напрошується паралель: згадаймо інше благословенне утворення — церкву в Антіохії, яке вплинуло на всю Європу і, зрештою, на всіх нас. Біблія розповідає про початок антіохійськоі церкви: «а ті, хто розпорошився від переслідування, що знялося було через Степана...» (Дії 11:19). Засновниками були люди, які страждали за віру; печать Хреста була при появі церкви, тому і сила воскресіння була в Антіохії. Якщо наша віра не коштує нам нічого, то вона не здатна ні бачити, ні діяти!
«Розум, честь і совість нашої епохи» — це словосполучення колись міцно прив’язувалось до комуністичної партії і мало символізувати її претензії на визначне становище. Відтоді партія у тому монопольному вигляді «наказала довго жити». Однак постає питання: «А що ж замість?», адже «свято место пусто не бывает». Хто репрезентує розум, честь і совість сьогодення, до чийого голосу дослухаються маси людей, що є дороговказом у світле і щасливе майбуття? Складається враження, що найшанованіші особи сьогоднішнього часу — це купка американських президентів в овальних рамках на зеленому тлі. І чим та купка товща, тим поважніша (така собі новітня «Могутня кучка», що замовляє і творить музику). Та чи може хто-небудь, дивлячись на сьогоднішніх «господарів життя», котрі в каламутні часи формували свої «партії зелених» визнати в них розум, честь і совість нашої епохи, хоча вони можуть дозволити собі купити (і, на жаль, купують) і те, і друге, і третє.

Сьогодення кидає виклик християнській Церкві. Сьогодні мало самозамуровуватися у світ віртуального релігійного щастя, намагаючись зберегти «душевну цноту». Сьогодні недостатньо «пасти задніх», задовольняючись обслуговуванням тих соціальних ніш, які занедбала держава у традиціях східного царепапізму. Пора вийти з духовного андерграунду і зайняти належне місце на вершині (Матв. 5:14; Фил. 2:15). «Восстань, светись, Иерусалим!»
Суспільство вельми потребує богобоязних політиків, а не «християнські» прикметники у назвах політичних партій; потребує натхненних взірців Божого творіння у мистецтві, а не хрестоматію психічних відхилень; чесного і відповідального відношення до багатства народу, а не хижацького егоїзму чи корпоративного накопичення тощо.
Вивчаючи історію Церкви, ви помітите, що Реформація стимулювала капіталізм: потяг до економії, до розвитку малого, здебільшого сімейного бізнесу, віддалення від дорогих світських розваг призвело до накопичення збережень, які можна було використовувати як капітал для нових підприємств. Сучасні процвітаючі країни, які визнають себе відповідальними за добробут своїх громадян, також успадкували намагання країн часів Реформації забезпечити тих, хто був позбавлений власності і збіднів. Протестанство також вплинуло на земні і духовні інтереси людини. Твердження, що виправдання дістається тільки вірою, знаменувало відродження релігійного індивідуалізму. Вчення про священство віруючих завдавало удару по ієрархічній системі «посередників» між Богом та людиною. Проголошення духовної рівності людей вело до висунення вимог про їх політичну рівність. Таким чином, Реформація сприяла розвитку демократії не тільки в Церкві, але й в державі. Наприклад, великий муж Божий Джон Веслі наполягав,що Євангелія повинна впливати на суспільство і, дійсно, сьогодні ніхто не може заперечувати вплив методистського пробудження на англійське суспільство. Є підстави вважати, що в Англії могли бути заворушення, подібні до революційних виступів Франції, якби робітники Англії не були навернені до Христа. Масове вживання джина припинилось частково через пробудження.
Формат цієї статті не дає можливості розглянути всі моменти конструктивного впливу віруючих на суспільство, на хід історії. Та допитливий читач зможе при бажанні віднайти їх в християнських виданнях, бо «пришли времена отрады от лица Господа», і нема зараз утисків і гонінь. Впевненний, що Господь спроможний і нині діяти через нас, якщо ми усвідомимо свою солідарну відповідальність за розширення стандартів Царства Божого на всі сфери суспільного життя.
«Кожне місце, що стопа ноги вашої ступить на ньому, Я дав вам» (Іс.Навина 1:3)!

Мирослав ГЕРИЧ, ЦЖБ м.Ужгород