Наші в Європі

Церква в Німеччині святкувала свою першу річницю

Відвідувачі нашої сторінки вже, мабуть, неодноразово чули про Любов Фелдеші, яка стала пастором першої Церкви Живого Бога для російськомовних мешканців Будапешту. Нині пастор Люба є координатором Церков у Західній Європі та опікується церквами для російськомовного населення в Італії, Португалії та Німеччині — колишніх емігрантів з Радянського Союзу. На запрошення подружжя Фелдеші, Петра та Люби, послужити християнам Німеччини на початку липня до Баварії поїхали пастор Ужгородської Церкви Живого Бога Вадим Хльобас та лідер служіння прославлення Олександр Полончак. Як пройшла поїздка до півдня Німеччини розповідає пастор Вадим:

— Вразило нас те, що там дуже велика діаспора вихідців з Радянського Союзу, є навіть цілі райони з відповідними назвами — Москва, приміром, чи інші міста, з яких там найбільше емігрантів... Були в гостях у церкві з Деггендорфа, служили ж церкві з містечок Штраскірхен (що в перекладі означає «церква при дорозі») та Дінгольфінг. Мешканці цих містечок є громадою однієї церкви, яка поки що налічує 30 чоловік. Пастора в них поки що немає, його функції виконує молода християнська сім’я.




• Любов Фелдеші у молодої родини лідерів Церкви

Церква збирається щонеділі в когось вдома на зібрання, відвідують домашні групи. Для цих християн ми провели молитовне служіння недільне зібрання, молилися на горі за всі міста того регіону.




• Після молитви на горі фото на згадку

Саша Полончак повіз із собою весь належний музичний матеріал, щоб підняти в молодій церкві прославлення. Тепер християни з цієї церкви планують орендувати зал для проведення зібрань і 4-5 серпня готуються провести святкову конференцію до своєї першої річниці. Приїдуть єпископ Сергій Балюк, гурт SOS of G, християни з Мукачева, з Будапешту та ще з ряду міст.




• Молода Церква. Зібрання по-домашньому

В самій країні вразили чисті і охайні подвір’я біля будинків. А в людях вразило те, наскільки силно різняться покоління батьків та дітей в сім’ях емігрантів. Батьки ще тримаються своїх звичаїв та традицій, пам’ятають і бережуть мову, а діти вже повністю асимілювались в німецьке суспільство. Це вже німці... Старше ж покоління відчуває себе відкинутими. «В Союзі нас називали німцями, — кажуть вони, — а тут ми руські...» Коли ми туди потрапили, то зникло відчуття, що ти за кордоном: всі розмовляють російською, всі — свої. Цікаво.




• Батьки і діти -- сьогодні вони всі разом на зібранні...

Ще я помітив, що в них немає такого патріотизму, який властивий нам. Мабуть тому, що Батьківщина їхня — Радянський Союз, якого вже давно нема. Але всі тамтешні емігранти мають дуже велику єдність. Крім духовної єдності їх єднає й походження з однієї країни.
Вони дуже гарячі до Бога і прагнуть Йому служити. Цей запал було видно в кожного, коли вони обговорювали майбутню святкову конференцію: кожен хотів якось послужити, чимось бути корисним.




• Сашко Полончак готовий служити скрізь, куди пошле Господь...

Дуже сильно відчувається в німецькому середовищі потреба Євангелія. Потрібні люди, які б молилися за християн у Німечині, які фінансово підтримували б ці громади в Західній Європі, тому що вони цього дуже потребують.1